Хуртовина

То вона зітхає, наче мати,

То, як птиця, сплескує крильми.

То, було, збирається вже спати,

То ізнову плаче за дверми.

То грудьми холодними натисне

На покриті інеєм шибки.

То регоче весело навмисно,

Плутаючи збуджені думки.

То жбурляє сніжками по вікнах,

То по склу сніжинками січе, -

Наче намагається проникнуть

Попід ковдру до моїх плечей.

А коли відлине її гомін

І дрімота тіло огорне, -

На світанні серце будить спомин

І стоїть у пам’яті одне:

То вона зітхає, наче мати,

То як птиця сплескує крильми.

То вона лягає ніби спати,

То ізнову плаче під дверми…